Але спершу короткий ліричний відступ, а потім повчальна історія.

Короткий ліричний відступ

Мами, які працюють з першого дня після пологів і мами, які три роки сидять в декреті, жінки, яких хтось утримує і які мають змогу всю себе присвятити дитині на початку її життя і жінки, які самі заробляють на себе, на дитину, на кота і ще на того парня, мами які ок з тим, що все їхнє життя найближчим часом складається з годування, заколисування і підмивання і мами, яким щоби не поїхати мізками треба лишити собі якусь іншу діяльність, корисну і помітну в світі поза немовлятком –

всі

однаково

праві.

Їхнім дітям однаково пощастило. Всі вони (і діти, і мами) можуть і мусять бути щасливі. Хто думає інакше – звісно, думати може, але головне щоб ні з ким цими думками не ділився в форматі осуду.

Повчальна історія

Одне видання попросило в мене колонку. Більше тижня тому, на вихід друком в Різдвяниий номер (український різдвяний). До кінця тижня – сказала я, наступного дня сіла і написала колонку. Один нюанс – в друкованому виданні кількість символів лімітована, а в мене вийшло вдвічі більше. "Завтра скорочу" подумала я і пішла годувати немовля і спати.

Але мозок мій зафіксував що колонку написав і ... ну, і все, коротше, молодець, написав же!

Позавчора мене акуратно спитали – мать, де все-таки колонка? І я замість писати в блог побігла коротити та здавати колонку. Вчора ми пакували речі і востаннє гуляли Віднем. Сьогодні я пишу у блог з машини, поки вона несе мене додому просторами Угорщини.

В свій захист можу сказати, що з моменту народження Міші уже здала три колонки, ще один замовний текст в Шотландію і одне здоровенне оповідання, і ще я працюю над сценарієм і ще всяке по мєлочі, і ця четверта колонка це перше, що я промахала.

Як мені вдається працювати і що я могла б зробити для того, щоби не промахувати? Не знаю, чи вам допоможе мій досвід, всі люди дуже різні – але щось з цього можливо ви адаптуєте під себе.

Як вдається?

(Без няні і при дитині – з нянею чи бабусями, я думаю, і так зрозуміло – залишили дитину з надійним дорослим і пішли працювати, я поки не пробувала.)

– Реалістичне планування

По-перше, плануйте все, що ви робите – навіть похід в душ; по-друге – на все закладайте необхідну кількість часу Х 2. Тоді є шанси встигнути все заплановане.

Я планую одну справу на день (це видно з того, що я могла або написати в блог, або коротити колонку) і – весь інший побут. Годування, заміну памперсів, виходи на прогулянку, каву і душ. Немовля, звісно, мало на увазі ці мої плани, для цього є Х2 часу – це амортизує немовля, яке поїло і не заснуло, обкакалося внєзапно перед виходом по шию тощо. Тут в мене є підводний камінь – людина поруч, якій по суті одинаково, 5 хв чи 40. Тобто ця людина каже (і думає) "я зроблю це за 5 хв", а на ділі робить 40; я туди з'їжджу о третій – а на ділі виїжджає в три сорок п'ять. Це не лікується і це одна з самих страшних несумісностей між людьми, які я можу собі уявити, ну але ми якось виживаємо і все одно планувати допомагає.

– Результат

Улюблена дитина – це все одно День Бабака. Ви ходите, похитуючись і наспівуючи колискові, між пеленальним столиком, годувальною подушкою і ліжечком. Проблиск світла в цьому ділі – вихід чи виїзд на прогулянку з візком. Це іменно подія дня. Результат цього всього ви побачите – років через 5, коли донька чи син скаже Мама я тебе люблю ти класна. А по-хорошому – років через сорок, коли донька чи син виростуть щасливі і здорові.

А мозок для подальшої мотивації і задоволення хоче результат. Тимчасово чиста дитяча попа чи сите немовля, яке через 2,5 години знову попросить їсти це не результат для мозку.

Але результат це навіть лайки в інста, а тим більше публікація статті на крутому ресурсі, оповідання в журналі, визнання колег чи фахівців, компліменти читачів чи хороший гонорар. Це готовий пиріг, маленький в'язаний виріб, продана книжка.

Якщо маєте змогу, обирайте ті форми роботи, які принесуть зрозумілий результат в якійсь осяжній перспективі. Або структуруйте свою роботу так, щоби вона мала багато конкретних проміжних результатів, щоби ваш мозок мав змогу собі сказати Я зробив! - втішитися і не обламатися працювати далі.

– Відповідальність

Скиньте з себе відповідальність наскільки це можливо за все, крім дитини і власного фізичного та психічного здоров'я. Не беріться за те, від чого залежить рятування світу, життя багатьох людей, дороговалютний проект цілої команди. За те, що має чіткі дедлайни, недотримання яких створить проблеми іншим людям. Маленька дитина це кошик з сюрпризами. Оп – і не спить всю ніч. Оп – і треба до лікаря. Оп і я навіть не знаю, що ще (ще дізнаюся, напевне).

Проговоріть ротом з усіма, з ким ви працюєте, що зараз на вас покладатися можна, але не варто і що зовсім незамінних функцій вам краще не давати, тому що може статися ситуація, коли навіть найвідповідальніша робота не буде в вас в пріоритеті, і від вас це не залежить. Може, звісно, така ситуація і не статися, але.

І найголовніше тут – не сприймайте рутинні малі робочі задачі як такі, що якщо їх промахати, обвалиться світ чи все життя піде шкереберть. Дозвольте собі не зробити все – наперед. Це зменшить тиск на вас і парадоксальним чином дозволить розслаблено працювати – конструктивніше і швидше, ніж під тиском.

– Робоче місце

Мене дуже рятує місце, де не лежать памперси і пелюшки чи інші домашні речі – взагалі нічого нема переді мною, крім лептопа, де тихо і де коли я сиджу до мене заборонено розмовляти. Навіть якщо в мене є 30 хв, через які дитина знов прокинеться чи треба буде їсти, збиратися на прогулянку чи йти розвішувати одяг, я можу сісти там і зразу зосередитися і щось зробити.

(зараз на мені лежить дитяча ковдрочка, а плече впирається в автокрісло, ну штош, буває і так. З іншого боку, це й не зовсім робота).

– Задоволення

Не всі й не завжди можуть обирати діяльність, але я напровсяк нагадаю, що більше шансів зробити те, що подобається, ніж те, що ні – коли ми знаємо, що діяльність принесе задоволення, ми ефективніше знаходимо час на неї і не так легко про неї забуваємо.

– Домовленості

З тими, хто з вами разом гребе дитину, якщо такі люди є. Важливо домовитися наперед і ротом, детально і мирно пояснити, чому та на коли важливо для всіх, хто бере участь в процесі, щоби ви зробити роботу, а вам для цього звільнили руки, мозок і ефір.

Що ще я могла би робити, щоби не промахувати?

– Записувати

Все. В голові зараз інші речі. Також можна забути про таск менеджери і аплікейшени в телефоні та інші речі, що вимагають додатково про них, даруйте каламбур, не забувати. Листочок на дуже видному місці з великими буквами – рішення для мами з малюком на руках. Там написано, що купити, з'їсти, коли дістати прання з пралки і – яку роботу на коли зробити (по одній справі на день, хаха). Так я не забула би скоротити і надіслати статтю вчасно.

– Мати режим

Всім, кажуть, краще, якщо дитину з пуп'янка привчати до режиму – коли спати, коли їсти. Це не значить, що в вас прям буде режим. Але іноді він буде – і вільний і тихий час можна буде планувати трошки сміливіше. Для нас це поки не має сенсу – в дорозі і перший час в Києві ми будемо прив'язані до речей, які не заплануєш по режиму, тому ми ще нікого ні до чого не привчаємо, їмо, спимо і кричимо коли хочеться. Але коли нарешті доберемося додому, побачимо всіх обов'язкових лікарів та установи і відсвяткуємо Новий рік, я спробую налагодити нам всім режим.

– Не бути жадібною

Мати менше проектів. Було би зручніше залишити три-чотири великі, тривалі проекти і розплановувати по днях роботу по них – так менше шансів щось забути; і не брати внєзапних. Але саме такі несподівані дають радість швидкого результату – публікацію, відгук, гроші. Тому поки так.

Діліться своїми робочими лайфхаками в складних обставинах теж, мами й ні; буду вдячна.