Явище "бейбі-блюз" в нас поки що обговорюють хіба просунуті мами – а от закордоном про це, як про специфічний стан, уже попереджають лікарі. Вони ж його діагностують. Інтернет розкаже вам, що це софт-версія післяпологової депресії, "синдром сумної мами", коли все йде не так і весь час хочеться плакати. Він настає раніше за післяпологову депресію, минає легше і часом швидше, але якщо не зважати, то він може в неї

власне перерости. З бейбі-блюзом, на відміну від депресії, можна впоратися самотужки, хоча підтримка і консультації завжди доречні. Найкращий спосіб його профілактики – скаже вам інтернет, - це, якщо коротко, не мати очікувань. Краще – взагалі, але принаймні точно – нереалістичних.

В мене бейбі-блюз почався якраз тоді, коли кілька близьких і не дуже приятельок запропонували мені підтримку і я їм радісно і гордо повідомила, що в мене його нема (яка удача)! Тому, як завжди в цьому блозі, пропоную вам свій досвід, трошки гумору, трошки зібраної інфи і два моїх особистих лайфхаки, які взагалі не обов'язково і вам чимось допоможуть, але мені дуже помічні. Десь на середині цього тексту ви також дізнаєтеся, чому на фото в'язаний заяць в шапці-шоломі і до чого тут взагалі пошта Австрії.

Отож після п'яти ідеальних днів в клініці ми ідеально дісталися додому й привезли туди ідеальне немовля. Воно прекрасно виглядало, їло раз на три-чотири години, і прокидалося вночі лише один раз. Йому нічого не боліло, не заважали фільми на ноуті, воно не плакало і посміхалося, коли прокидалося зранку. Бейбі-блюз? Я вас прошу, я була така щаслива, ніби мене постійно накачували емдіемей. Я залипала в дитину, висипалася, працювала, запустила блог. Мені було зручно, приємно і конструктивно.

Тому всім, хто пропонував мені підтримку, я щиро дякувала і чесно казала, що мене поки нема в чому підтримувати. Мені навіть було за це трошки незручно.

Складні часи обіцяли всі. Один друг на прикладі своєї дружини сказав, що "мені буде здаватися, що я одна-однісінька в самому пеклі і весь світ проти мене", це мене сильно налякало. Забіжу наперед – відчуття, що я одна-однісінька й у пеклі все-таки не виникло, бо я все-таки дуже не одна – з цим неймовірно пощастило. Але от щодо весь світ проти мене... Але давайте по черзі.

Отож, десь на другому тижні немовлятка його розвиток сильно прискорюється, зокрема дають джазу травна і нервова система, головний мозок, гормони. Немовлятко крім того здогадується, що воно вже більше не в животі і правила життя тут трошки інші – це раз. Два – минає так звана "втома новонародженого", а нервова система і мозок натомість опановують в рамках стрімкого розвитку механізми збудження, але не гальмування – що це значить для сну? Що немовлятко може забути, коли день, а коли ніч, як заснути самотужки, як лягти і лежати чи як перестати орати, якщо воно вже почало. Також немовлятко починає потребувати більше і більше їжі (і просити її частіше), а травна система немовлятка починає реагувати на все, що воно їсть, і іноді в тому числі в немовлятка може вискочити прищик на золотому личку чи полущитися шкіра на животику.

Десь саме в цей момент мами, які принесли з клініки ідеальну дитину, починають думати, що вони її зіпсували. Дитина більше не спить, не виглядає як з реклами, не їсть за графіком, не вирубається сама, навіть на руках. В більшості випадків страх, що ти все робиш не так, шкодиш дитині, не справляєшся і погана мама (а надто коли людина ще намагається давати рад господарству, роботі чи/та іншим дітям) і виступає пусковим механізмом бейбі-блюзу.

Тут я маю відзначити, що спрацювали добре Саме Ті Рекомендації з Інтернету. Для профілактики бейбі-блюзу пропонують зокрема 1) пройти допологову підготовку і знати, що, коли і чому буде відбуватися з дитиною та 2) прийняти завчасно те, що нічого не встигати і ні з чим не справлятися з тижневим малюком на руках – це не те що нормально, це так і має бути, це прям знак, що все в вас і в розвитку малюка іде як слід.

Саме ці дві речі (багато інфи про те, що відбувається з малюком і чому все уже не так легко як було, а також що саме є нормою і з чим не треба нести немовля до лікаря ОТ УЖЕ і те, що я не намагалася встигнути все і взагалі швидко перестала намагатися щось встигнути, легко скасовувала зустрічі, не ставила на цей час ніяких дедлайнів і на мені не висіло домашнє господарство) - реально дуже помічні. Тому я просто відзначила, що ось і закінчився простий період і настав складний і прийняла те, що спати тепер доведеться менше, а душ зранку тепер буде не завжди зранку.

Я була досить добре підготована і крапелька по крапельці розгрібала разом з Мішиним татом ці зміни і давала їм ради, я взагалі досить стійка і прокачана в розумінні себе і причинах своїх емоцій людина, і якщо я спостерігаю якийсь стан, але знаю що об'єктивних причин до нього в мене нема, то я не переживаю його гостро чи болісно, а просто п е р е ч і к у ю. Але ви знаєте що не так з тими крапельками? Що якась із них буває остання.

В моєму випадку тригером була... пошта Австрії. (тут мало бути написано Пошта с%:а б%&дь Австрії на&%$й).

В кінці листопада, щойно повернувшись з лікарні, я накупила всього в Інтернеті. Ясна річ, по знижках чорної п'ятниці, але головне – я накупила реально нагально потрібних мені речей – такі штуки з дитячого одягу, про які не знаєш, що вони потрібні поки не стикнешся з цим, також добре перевірену білизну для годування і всякі штуки для утримання немовлятка дома, ну і візок бугабу (який навіть зі знижкою -40 коштує купу грошей).

І от за кілька днів після тої самої чорної п'ятниці, з поправкою ввічливості на ковід і перевантаженість служб доставки всі ці речі, деякі з них дуже потрібні (наприклад, шапка-шолом – на немовлятко не намотаєш шалика, йому незручно, всі звичайні шапки, як виявилося, налазять Міші на очі і водночас злазять з тих манюніх вух, всі теплі комбези лишають відкритим горло, всі теплі конверти пропускають через дірку для дихання холодне повітря, на вулиці +1, немовля може й не застудиться, але вам здається, що шия і вуха реально мерзнуть – мерзнуть навіть ваші, в шапці і шалику!), а деякі з них за 400 євро

почали

мені

не приходити.

І ці речі не просто не прийшли, ні. Магазини та пошта Австрії почали слати мені кучу якоїсь не дуже зрозумілої інфи німецькою мовою в самі неочікувані місця. Так одного ранку я сама не помітила, як витратила на цю хрінь Цілий Ранок. Три чи чотири години.

А стільки часу для мами двотижневого немовлятка – це цілий скарб.

Мало того, це були напружені години – мені довелося напружувати подруг, щоби розбиралися разом зі мною в статусах доставок, дзвонити в службу підтримки онлайн-магазинів (іноді – в Німеччину чи Нідерланди), говорити англійською з людьми, які не говорять англійською, просити інших подруг дзвонити на пошту та розомовляти німецькою і знову і знову отримувати незрозумілі статуси доставки.

Результатом цього прекрасного ранку стало от що: я з'ясувала, що всі мої посилки поїдуть назад і будуть оформлені як повернення, тому що Пошта Австрії не знайшла нашої адреси (?) або нас за адресою (??) – хоча до того пошта Австрії в цей же приїзд за цією ж адресою мені все доставляла. Тобто 1) я не отримаю потрібних мені товарів – ні сьогодні, ні взагалі 2) я не зможу скористатися знижкою Чорної П'яниці і 3) гроші мені повернуть колись потім, коли посилки прийдуть назад і їх опрацюють як повернення.

Я сказала, всі? А, стоп, ні! Одна досить дорога посилка просто загубилася і пошта просила часу на те, щоби її пошукати і тільки потім оновити статус на Загублену і запитати в продавця повернення коштів, а друга – найдорожча, візочок блін! – раптом опинилася в статусі... доставлено.

Тільки от мені ніхто не привозив і не приносив ніякого візочка!

І ось тут я почала плакати. Тому що це все було страшно кончено і дуже, дуже, дуже несправедливо. Особливо те, що промахався дорогий візочок, нема шапки-шолома і гроші на картки повернуться невідомо коли, а я ж була молодець і все робила як слід.

І от коли бейбі-блюз вже почався і ви один раз починаєте плакати, вам відкривається вся несправедливість і потворність цього світу. Дитина заснула і ви з татом теж вирішили поспати, але він заснув, а ви не змогли і пропирилися півтори години в стелю – несправедливо. Кава, яку ви п'єте, закінчилася, а надворі неділя і нову нема де купити – несправедливо. Дитина плаче, значить їй же напевне від чогось погано і страшно, а ви не можете їй зарадити – мучаєте її. До хорошого педіатра на сусідній вулиці повний запис до кінця січня, а до іншого хорошого педіатра треба їхати на другий берег Дунаю – не чесно. В Києві не знаходиться квартира і ріелтор хамить і хоче самоствердитися за ваш рахунок, знецінюючи ваші прохання і ваш час – ви напевне найгірший в світі орендар, якщо з вами так поводяться. Ваша мама казала, що буде важко і потрібно наймати няню прямо з першого дня, а ви вирішили що впораєтеся самі, і звичайно ви не справляєтеся і недосипаєте, але няню ви уже не знайшли і маму дарма не послухали – як бути тепер, незрозуміло. Ви хотіли чай з молоком, але молоко, на якому написано "до 16 грудня" спсувалося уже 15го – обратно несправедливо... Я обіцяла 10 на день приводів поплакати під час бейбі-блюзу? Я можу легко написати сто більш чи менш серйозних.

З візочком дуже зарадила рішуча німецькомовна подруга, яка переклала власне мені статус доставки та запропонувала... пройтися по квартирах в будинку – так ми забрали запакований в дві коробки візок бугабу в трошки здивованих молодих сусідів знизу.

А з бейбі-блюзом мені допомогло (чи допомага_є_ – мене відпускає, звичайно, але рецидиви є – наприклад позавчора я плакала цілий день, бо я хотіла європейське свідоцтво про народження, де в дитини прізвище тата, але нема взагалі по-батькові, а мені видали іменно з по-батькові і я з недосипу завтикала попросити без):

– не попускати токсичну х%$ню про те, що те, через що ви переймаєтеся не варте нервів чи сліз. Ну, якщо ви молода мама, то ви можливо пропрацювали цей момент під час вагітності – коли всі під соусом "Тобі не можна нервуватися" намагаються згодувати вам любу єрєсь, яку ви буцімто мусите зносити спокійно, щоби не нашкодити дитині. Поруч з вами мають бути люди, які не знецінюють ваші переживання і визнають їх вартісними – навіть якщо в їх системі цінностей це взагалі не варте ані переживань, ані сліз, але ці люди мають бути готові вас підтримати, допомогти й потримати дитину скільки треба. Під час бейбі-блюзу жінка може сумувати через різні речі – такі, на які можливо через місяць не зверне уваги. Безвідносно до того, наскільки вартісні ці тригери самі по собі, вартісні – переживання жінки та її реакції. Ваші переживання та ваші реакції вартісні, ви маєте на них право!

– (от такі поради зазвичай не люблять) вирішувати свої проблеми. Так, саме ті, через які ви плачете і вам здається, що весь світи проти вас. Навіть якщо це незручно, странно, не ввічливо. Пройтися по квартирах і знайти, кому доставили ваш візочок. Подзвонити вісім тисяч разів на пошту, і попросити всіх, хто може допомогти, це зробити і з'ясувати де ваші всраті посилки. Перепитати сто тисяч разів малознайомого лікаря про те, чому дитина оце чи ото, навіть якщо він вам уже сказав що це нормально і так буває. Сходити наступного дня в магістрат другий раз і попросити дитині свідоцтво про народження таке, як ви хотіли, але забули сказати вчора. Набрати п'ятдесят разів службу підтримки магазину, з якого загубили дорогу посилку, дочекатися поки попадете на оператора, який говорить англійською, змусити його ЗАРАЗ зв'язатися з поштою і отримати від неї статус "загубили" і відшкодувати вам гроші теж УЖЕ. Подивитися на ютюбі 40 хвилин відеоуроку і зв'язати дитині всрату шапку-шолом, щоби її вуха і шия більше не були відкриті на морозі – так зробила я. Активні дії, навіть маленькі і подекуди безнадійні, дуже допомагають. Може просто відволікають, не знаю, але допомагають – дуже.

А Пошта Австрії, яка п'ять разів не знайшла нашої адреси чи нас за адресою, сьогодні перемістила усвідомлювані мною раніше кордони абсурдності, тобто розширила їх суттєво: щоби відстежувати свої нещасні посилки, я мусила зареєструватися в них на сайті і створити собі обліковий запис. Там просять багато різної інфи, в тому числі мейл та телефон. Але сьогодні ці люди

прислали

мені

код верифікації облікового запису (іменно три цифри, дві великі букви і одну маленьку)

ЛИСТОМ.

Паперовим, в конвертику.

І з п'яти посилок вони зафейлили доставити кожну, а лист нічого, вставили чітко в двері, іменно в наші.

Я так сильно сміялася, як сильно не плакала під час бейбі-блюзу жодного разу, вірите.