Дякую патронам і патронкам, що підтримали цю тему – вона перемогла і ось вам про це лоооооонгрід.

Інтро

Я завжди хотіла народити десь в теплому штаті США – в хорошій погоді, з походами на пляж, в режимі канікул. Ще в США право землі – діти, народжені в США, є громадянами США. Я знала скільки це коштує, знала такий досвід своїх подруг і мені все підходило.

Однак за два роки до Міші я пожила в США в розпалі часу Трампа – тоді вперше похитнулася моя впевненість в тому, чи через 18 років паспортом США можна буде пишатися. А ще за два тижні до того, як я дізналася що вагітна, настала пандемія. Кордони закрили, багато людей не могли потрапити з Америки додому, в США помирало дуже багато людей, let alone те, що там тільки +- розгреблися з масовими небезпечними протестами після того, як білий поліцейський задушив коліном чорного чоловіка. Крім того, тато Міші не має американської візи, які різко перестали видавати – спершу через Трампа, при якому не підтримували пологового туризму в країну й взагалі дуже нагнітали всеможливі ксенофобські настрої, а пізніше – через ковід, ясна річ. Літаки не літали, міста і штати закрили – яка туристична віза для громадянина України на пологи, я вас прошу. І ще карантин і політика Трапма це діло дуже здорожчили, пологовий туризм я маю на увазі – десь в половину ще зверху. Це було теж для нас критично. Коротше, цей план міг теоретично спрацювати – але міг наламатися. Ми довго думали і вирішили не ризикувати.

В Канаді теж хороша медицина, і теж право землі. І звідти теж не можна було вибратися в розпалі пандемії, і туди в тата Міші теж не було відкритої візи. І ще там нема теплих штатів, а народжувати мені було в кінці листопада. Я раз була в Канаді в не-теплий сезон, мені вистачило.

В мене був план Б – місяці на п'ятому полетіти в якусь приємну Європу, взяти машину і проїхатися по гарних клініках, все взнати і обрати. Як ви розумієте, в пандемію цьому планові не судилося збутися. Так на п'ятому місяці я застала себе в легенькій паніці, шукаючи компанію-посередника, яка допоможе з медичним туризмом за межі України в складних обставинах коронавірусу.

Чому не вдома

Тут коротко про те, чому я не хотіла народжувати в Україні – акушерське насилля, кругова порука серед лікарів, часто погані умови, дегуманізоване ставлення до вагітної чи породіллі і взагалі сам підхід про те, що всім треба терпіти і страждати, мало поваги до людей, мало поваги до власного вибору й високий ризик потрапити на некваліфікованого лікаря. Хтось не поділятиме цієї думки – ок, особливо якщо вона базується на власному позитивному досвіді. Я щаслива за цих людей. За недовгий час вагітності я мінімально взаємодіяла з лікарями і стояла на обліку в Ісіді, де принаймні стараються бути ввічливими і сучасними, але все одно встигла на різних етапах почути почути "ви чекали до 35 – почекаєте ще пів години", "кого тепер хвилює, що ви хочете, а що ви не хочете, ви маєте думати лише про дитину" і ще пару схожих штук. І ще натрапити на складнощі в пошуках звичайних, здавалося би, фахівців для звичайних висновків. Я про це все знала наперед і мені було важливо цього всього максимально уникнути, тим більше уникнути гірших речей, але давайте замість того, як недобре в Україні, я просто повернуся до того, як було в Відні.

Не в Україні, але де?..

Власне, до Відня ми прийшли не одразу. Спочатку ми шукали компанію-посередника, яка допоможе нам, медичним туристам, з пологами – але не в США. Така компанія в Україні по ходу одна, тому якщо ви шукаєте ідею для бізнесу – ось вона. Мало того, ця одна компанія виявилася менш спроможна відповідати на запитання і робити пропозиції, ніж я з гуглом в руках. Мене цікавив певний перелік теплих країн з норм рівнем медицини, бюджет наш був середній – не як в Анжеліни Джолі, але ми все-таки розраховували на США, де це дорога послуга, поставлена на потік. За місяць дзвінків і листів компанія-посередник запропонувала нам 1) пологи в Ніцці в клініці де народжує Анжеліна Джолі (вимушені були пошукати щось попрощє) 2) Німеччину з припискою що це звісно дуже попрощє і клієнти можуть бути розчаровані (так ви слона не продасте) 3) Кіпр, який виявився правда Північним Кіпром і куди доктор Ахмед рекомендував в'їхати через звичайний Кіпр і за три місяці до пологів, що правда унеможливлювало в'їзд в звичайний Кіпр, який закрив кордони, тому що запрошення з клініки на Північному Кіпрі не розглядалося як причина перетину кордону. І ще мережу французьких клінік, але не змогли дати відповідь, в яких саме містах ці клініки спеціалізуються на акушерстві. На тому ми з компанією перестали листуватися.

В відчаї я навіть одного разу написала в російську компанію-посередника, яка працює і з українцями – там зв'язок був значно оперативніший та кращий, пропозицій більше, але саме завдяки цим людям я мало не відмовилася від ідеї власне Відня. Тому що ціни вони повідомляли приблизно вдвічі вищі, ніж вони є на ділі, ми додавали до них кост проживання в пропонованих містах і тихо прозрівали. Я перестала з ними спілкуватися через нав'язливість їхніх працівників в месенджерах – з іншого боку, це все одно було якось краще, ніж витягати пропозиції і інфу з укр компанії. Хоча чому краще – погано було й одне, і друге.

Потім ми самотужки пропрацьовували варіант Кіпру, де є рекомендована лікарка і клініка, є місто де я люблю орендувати будинко, тепло і гарно; але Кіпр це всратий острів з закритими через пандемію кордонами, в клініці є ок умови і ок лікарі, але немає клайєнт сервісу, тому отримати якісь документи і з'ясувати в консульстві як з ними попасти в країну виявилося непідйомною задачею. +- те саме чекало на нас в кількох теплих країнах Європи – можна було нагуглити класні приватні клініки з добрими відгуками експатів – а от отримати якусь релевантну адекватну інфу від цих клінік англійською, а ще й про питання перетину кордонів в пандемію – було нереально. Навіть з допомогою людей, які живуть в цих країнах та знають мову (принагідно дякую всім за допомогу).

В якийсь момент тато Міші провів серед мене розмову про те, що нам не варто летіти на всратий острів, який закрив кордони і куди скасовують щодругий рейс чи на інший край Європи, де ніхто не в стані порозумітися англійською, тому що якщо щось піде не так, нам жопа, ми не потрапимо додому, не порозуміємося ні з ким і створимо собі, а головне дитині, екстра проблеми – а в питанні дитини це все невиправдані ризики.

І він блін був правий.

В цей момент я реально засумувала, мрія народити закордоном розсипалася – а її реалізація вимагала більше сил, ніж в мене було. На щастя, в печалі я написала кільком приятелькам з Відня, де я раніше жила і який ніжно люблю, вони нещодавно народжували в приватних клініках і не є громадянками Австрії. Яке ж було моє здивування, коли ціни та умови, які вони назвали, були далекі від того, що пропонували мені російські посередники, і цілком для нас прийнятні. Більше я здивувалася лише від того, що зайшла на сайти згаданих ними клінік і ... зразу знайшла там нормально розписані прайси для селф-пеєрів англійською мовою, а також всю інформацію про саппорт з документами і перетин кордонів в умовах ковіду. Прям отак зразу!

Далі ввімкнулося те, що я сильно люблю в цивілізованій Європі – все організувалося реально за кілька днів. В фб друзі знайшли мені дівчину, яка працює посередницею для медичних туристів тут в Відні (її послуги недорогі, вона 24/7 на зв'язку і має відповіді на всі запитання, навіть самі странні), ми обрали лікаря за відгуками і порадами знайомих і знайомих знайомих і посередниця отримала від нього згоду мене прийняти, клініка без жодних передоплат зробила, а посередниця і подруга передали в Україну необхідний пакет документів, ми переклали мої медичні документи про перебіг вагітності німецькою і почали збиратися.

Скільки коштує

Всі люблять цей пункт, то ось він.

Прайс клініки Goldenes Kreuz (цього року їй сто років, це історична модернізована клініка в центрі Відня) можна глянути в них на сайті. Пакетна вартість пологів або кесарева розтина включає все необхідне обладнання, перебування до 5 днів, догляд, медсестер, базові обстеження мами і новонародженого (і навіть деякі не базові) і найтиповіші процедури на подолання проблем, які найчастіше виникають; плюс прекрасне харчування і все, що вам може знадобитися (про це далі).

Важливо – вам не здалося, природні пологи та кесарев розтин коштують однаково. Знаєте, чому? Для того, щоби жінки, які, як я, мають медичні показники на розтин, не ризикували здоров'ям чи життям малюка, намагаючись народити самотужки, бо це дешевше. Для порівняння – в Україні я доплатила би за плановий розтин 28 тис грн, в США в клініках, які ми розглядали, прайс на C-section вищий на 2к $

Окремо від тисячі до двох разом ви доплатите за одноосібне розміщення, послуги цілодобового неонатального догляду, команду з анастезіолога, неонатолога і реаніматолога, які будуть з вами на пологах та після за потреби, і можливі екстра процедури (в моєму випадку це були ін'єкції імуноглобуліну та ще певні штуки пов'язані з результатом аналізу крові + тест на бляха групу крові і виготовлення міжнародної blood card, тому що Ісіда групу крові написала мені в картці від руки і мало не словами – Перша негативна, а клініка в Європі таких документів не приймає, вони би хотіли бачити позначку 0(-), бажано друком і з печаткою).

Ще ви заплатите гонорар лікареві – це від 1500 до 3000 євро, в залежності від лікаря. Здається, все. Сплачуєте ви це все самотужки і через офіс клініки – страхування для подорожучих цього не покриває (хоча в мене був пакет, який покрив би частину витрат в разі передчасних пологів). При поступленні в лікарню в вас попросять депозит 4к, а решту можна доплатити потім... потім. Кажуть, фінальний рахунок надсилають вам кудись на деревню дєдушці через два-три місяці. Нам реально довелося зробити зусилля, щоби отримати і оплатити його зразу (не люблю, коли комусь винна і точно не знаю скільки).

Ще вам треба прожити в Відні 2 місяці – місяць до пологів, місяць після. Тут кожен розраховує на свої вимоги, звички і потреби. І доїхати сюди – зробити ї&#$чі тести на ковід з перекладом англійською, заправити машину, оформити всі страховки, купити віньєтки тощо. Ну і доїхати.

Як було - І

По приїзду після першого візиту до лікаря я випила вина, чого не робила впродовж цілої вагітності – така я була щаслива лікарем і тим, як все відбулося. Я переймалася, що він відправить мене по новій на всі обстеження за купу грошей після наших українських, але він мужньо розібрався в усіх перекладених німецькою документах, похвалив переклад і пояснив мені все про мою вагітність від самого початку, чого ніхто раніше не робив. Реально, що означають всі тести, скрінінги і ризики (дома я задовільнялася відповідями Ризиків нема чи Ризики мінімальні та Аналізи хороші), все про анастезію і її вплив на мене, про процедуру розтину, про можливі ризики, про те, як саме їх будуть мінімізувати, про особливості моєї тілобудови, про терміни, на яких робиться розтин, про все, що він побачив на УЗД і на тестах серцебиття і скрінінгу судин дитини (все робить сам в одному добре оснащеному офісі, не потрібно ходити в різні місця до різних людей, які видають папірці, які ти зносиш своїй лікарці в купку). Він же перший спитав мене про такі речі, як "чи не буде в вас відчуття втрати через те, що ви не пройшли процедуру природніх пологів?" "які в вас та в партнера є страхи, пов'язані з пологами чи батьківством", "чи плануєте ви годувати грудьми" тощо.

Ще звісно, він спитав чьо я приїхала до нього народжувати. Ну, він крутий лікар, його тут добре знають, але прям аж з України до нього зазвичай не їздять. Я пояснила як могла про мізогінність нашого суспільства, акушерське насилля, не завжди добре поінформованих лікарів і не завжди хороші умови перебігу всього, ставлення до віку майбутньої мами і взагалі специфічне ставлення до майбутньої мами і ще різні інші нюанси, він зробив вигляд, що зрозумів. Мені здається, потім коли він пояснював мене все, що було в цифірках написано в моїй карті, але чого мені ніхто до того не казав і не пояснював, а також коли зрозумів, що всі питання – нормальні, взагалі-то, логічні питання в такій ситуації, - він поставив мені вперше, - він зрозумів краще. З смішного – коли ми розмовляли про кесарев розтин, я сказала, що знаю про такі показання з 16 років, коли зламала куприк і він дуже криво зрісся. Ага, - сказав лікар, - Але чому з вами про це говорили в 16? Ми засміялися з дівчинкою-посередницею – вона білоруска, - і пояснили йому, що в нас вдома це вік, коли від тебе уже якби очікують, що ти от-от почнеш народжувати. І другий момент – коли я розповідала йому про ммммм пробіл в медичній освіті, яка була в нас дуже неякісна в дев'яностих і на початку двотисячних, він сказав – ну, є ж попередні покоління лікарів. Самому профестору Мартіну добре за 60, і я практично назад собі в рот запхала слова – люди вашого віку в нашій країні уже часто не в адекваті, ніхто не хоче до них під ніж. Сам доктор Мартін вільно говорить англійською, як і більшість медичного персоналу клініки (що звільнило мене від необхідності подальшого супроводу посередниці) і справляє враження людини дуже ап ту дейт.

Коротше, за тим він сказав, що вибере дати коли зможе зібрати найкращих можливих анастезіолога і неонатолога, і повідомить – а мені сказав іти додому, не ходити ні на які обстеження більше, знати що зі мною та дитиною все абсолоютно гаразд і прожити ці 20 днів із задоволенням. І звісно дзвонити йому в будь-який момент, якщо мене щось тривожитиме, болітиме тощо.

Мене, однак, нічого за ці 20 днів не турбувало.

Як було – ІІ

За день до дати пологів треба здати тест на ковід. Але це не як в Україні – якщо він позитивний, вас не відправлять в спеціальний ковідний роддом до рандомного лікаря, ви будете народжувати в своїй клініці і зі своїм лікарем, просто з додатковими заходами безпеки і це ніяк не вплине на кост послуг (ну, крім того що всратий тест коштує 150 євро). Батькові, якщо він не залишається зі мною на весь час перебування в клініці, а приходить лише на пологи і потім як відвідувач, тест не потрібен, він просто має дотримуватися всіх заходів безпеки. Для нас проживання в клініці разом не було варіантом – нас в місті лише двоє, а зараз в умовах ковіду мама і тато якщо чекіняться в клініку, то сидять там п'ять днів безвилазно. Або більше, якщо є показання. Це типу і класно, сильний тімбілдінг і крута інтеграція нової сім'ї, але мені та дитині була потрібна людина в зовнішньому світі – ну, напровсяк. Тому він просто приходив і тусив з нами в нашій кімнаті.

Одна знайома, яка народжувала в цій же клініці, порівняла перебування в ній з відпочинком в готелі. Мушу сказати – це не крута, не лакшері і не найдорожча клініка, але мої враження були чимось подібні. Повірте, не просто залишити такі враження людині, якій зробили полосну операцію на два шви (внутрішній і зовнішній), а потім видали перше в її житті немовлятко. Але вони впоралися.

Що це дає? Щонайменше я згадуватиму народження Міші виключно з ностальгією, радістю, вдячністю, сльозами щастя і без слова п%$#ць в жодному контексті.

В день поступлення в клініку мене привели в палату – кімната, передпокій з шафою, сейфом, окрема вбиральня та окрема зручна душова з класним дзеркалом. Це була звичайна палата, без доплати за "комфорт" якщо що. До того, як під палатою вишикувалися люди з валізками з апаратурою, які прийшли мене обстежити (так, нікуди ходити не треба, ніякої черги на каріограму, аналізи, енцифалограму та інший огляд під різними кабінетами нема) я оцінила, чому на сайті клініки нема списку "Що брати з собою в роддом". Він зазвичай є на сайті кожної клініки, а тут не було – просили картку групи крові, карту щеплень і паспорт. І все.

Так от, такого списку не було, тому що в кімнаті все було. Нічні сорочки трьох видів, тапочки, компресійний трикотаж мого розміру – бандажі на живіт і панчохи на ноги, всеможливі, даруйте, прокладки, білизна, резинки для волосся, гребінці, пилочки для нігтів, шампуні, гіпоалергенний дезодорант, шафка з одягом для дитини всіх кольорів, трьох розмірів і трьох видів (тонші бодіки, грубші бодіки, комбінезончики), підгузки, присипки, пелюшки одноразові і багаторазові, легші та тепліші, дитячі постілі, дитячі гребінці, ще ціла куча всяких дитячих штук, креми для всього і від всього мені та дитині, чаї, вкусняшки, не знаю навіть, що ще. Я провела в лікарні п'ять днів і не розпакувала валізки, яку звичайно зібрала з собою згідно з українським списком "Сумка в роддом". З дому мені знадобилася зарядка для макбука і зарядка для телефону, і манікюрні щипчики, бо мене вибісила одна завусениця.

Всі ці штуки, наявні до вільного користування, поповнювалися і з'являлися в кімнаті постійно самі. До них додалися всілякі дівайси, пляшечки, сосочки, ціла купа штук для адаптації до життя з дитиною, про існування яких я навіть не знала.

В Україні, до слова, багато з цього клали в бейбі-бокс, якого більше не дають, але наприклад компесійний трикотаж, бандажі і такі інші речі я купувала собі сама і в мене їх не було на зміну нових чистих щодня – а тут вони просто з'являлися в шафі зранку.

Як було ІІІ

З операційної був дуже класний вид на місто, я все думала, чи можна попросити його сфоткати. Сестри і лікарі пояснювали кожен свій рух і крок, все, що вони роблять тощо. Як і чому мене кладуть, що і куди мені колять, що я буду відчувати, що бачити, чому простирадло зелене, в приміщенні холодно і навіщо мене нахилли ліворуч. В операційну, щоправда, мене котив дуже хамовитий санітар, я навіть думала, в якийсь момент йому прилетить від Мішиного тата і той буде правий. Претензія санітара була в тому, що в батька нема тесту на ковід, і його зараз не пустять в операційну.

Звичайно, варіант не пустити тата на пологи насправді не розглядався. Кесарев розтин роблять під епідуральною анестезією, тобто я була при тямі і все відчувала. "Маніпуляційну" частину відділяють шторкою, а в іншій частині ми трималися за руки і з нетерпінням чекали на дитинку. Я все відчувала – в сенсі, всі рухи плоду всередині мене і дотики лікарів, але не відчувала болю.

Навіщо тато на такій операції? Ну, хтось має пожартувати про Сравчика, коли тобі колять епідуралку в хребет, в когось має бути можна впертися чолом і комусь сказати Боже, ти це чуєш? – коли дитина подає голос.

Після того, як дитина слабенько подала голос, вона подала його сильно. Пам'ятаю, я дуже раділа, що вона так голосно та вимогливо кричить, бо значить це сильна, здорова дитина.

З рук хірурга дитину забирають неонатолог і дві сестри, і перше тягнуть її під лампу – обтирають, обглядають, слухають серце і легені, мацають животик, заглядають в рот, перевіряють рефлекси, рахують пальці тощо. І уже потім, після цієї доооовгої хвилини кажуть she's perfect! і видають батькам. Воно на мені лежало в рушнику і шапці, а я плакала. Добра тьотя неонатолог витягла з татових рук телефон і нас знімала, але ми тупо втикали в дитину, така вона була класнінька. Тепер звісно добре, що в нас є фото і відео тих миттєвостей, але тоді реально весь звузився до нас двох і дитини, яка тримає тата за палець, дивиться на мене очиськами з-під шапки і оре, і я все ще продовжувала дуже радіти з того, як вона оре!

Я дуже прагматична та приземлена людина, але це дуже сильні концентровані емоції любові, вдячності та щастя. Добре, що ніяка хрінь, неприємність чи незручність нам їх не затьмарила ані крапельки. Над цим працювало, як ми потім порахували, дев'ятеро осіб в операційній. До речі, в основному чоловіки.

Потім, поки маму зашивають (обіцяли зашити гарно, ніби не надурили), тато іде з дитиною в спеціальну кімнату під лампу, де дитину ще раз огядають, важать, кладуть під лампу і потім вони обнімаються з татом без футболок, точніше тато лежить без футболки, а Міша по ньому повзає. Після ми зустрілися уже в палаті післяопераційного догляду, де до мене підключили всякі монітори, щоби переконатися що я ок, а також обігрівали мене спеціальними дуйками, бо в операційній дуже холодно і коли відходиш від епідуралки – морозить. Там ми побули дві години і коли всі мої показники були уже точно в нормі, ми пішли жити в мою палату.

Як було IV

Першу добу після операції я не могла вставати, але все обладнано так, що я цього особливо не зауважила. Ліжко повертається і піднімається туди, куди треба, спеціально навчені люди для всіх цілей викликаються з пульта прям над ліжком, з ньго ж регулюється світло в кімнаті, тепло тощо. Дитяче ліжечко на колесиках стоїть поруч, ліжко можна виставити собі так, щоби взяти дитину, або так, щоби покласти її і бачити, або як хочеш. Є два види медсестер – для мене і для дитини. Вони теж викликаються з пульта або відповідають в спеціальну трубку на будь-які запитання. Якщо ти не викликаєш нікого і в тебе нема странних запитань, раз на годину хтось заглядає перевірити що ти там.

Сестри з nursery з перших хвилин починають все поянсювати і вчити про дитину – як тримати, як гладити, як міняти підгузок, як одягати, як класти, як не класти, як розмовляти, чому ручки сині, чому вона відкрила тільки одне око, це вона попісяла чи не попісяла, чому стирчить волосся, чому на шиї червона плямка, чому вона дивиться в право, чому в ліво. Якщо в вас ще ніколи не було маленького немовлятка, це дуже в касу, бо в вас багато запитань і вам нічьо не зрозуміло.

При цьому ніхто жодног разу не каже тобі, що ти щось робиш не так.

Хоча, якщо в тебе ніколи до того не було маленького немовлятка, ти все робиш не так.

Але тобі просто терпляче покажуть і скажуть, як робити так. Скільки завгодно разів.

Дитинку може забрати сестра на скільки завгодно часу, приноситиме годувати, мінятиме при тобі підгузки (або не при тобі), дитинка буде доглянута і заколисана – коли тобі треба відпочити. Коли ти маєш сили й хочеш, дитинку залишать тобі. Тебе саму будуть доглядати так само, як дитинку.

З їжі в перший і другий день приносять дієтичне меню для тих, хто відходить від епідуралки, а уже потім – меню на вибір, де є все включно з хамоном і динею та піцею з тунцем. Красива і смачна їжа зокрема зробила мої дні в лікарні ще прекарснішими, хоча що може бути прекрасніше за чудесну маленьку солодку дитину і гарне самопочуття, що відновлюється все швидше й швидше.

Як було V

І так всі п'ять днів нас з дитиною годували, доглядали і обстежували постійно, з кімнати загалом не треба було виходити. Я аж потім дізналася, що в лікарні є видова тераса на даху, а ми туди не сходили, блін. Для всіх питань і допомоги можна було кликати різний персонал з пультіка. Всі вони були англомовні, уважні і класні. Мені ще провели всеможливі інструктажі по користуванню дитинкою, пояснили її жести, реакції, стани... Коротше, розповіли про неї реально все, що знадобиться на перший місяць. Тато приходив і тусив з нами. Їжу приносили 5 разів, за попереднім замовленням, чай і воду – весь час, тому що після наркозу та на старті грудного вигодовування непомітно випиваєш по 3-5 літрів води на добу (не жартую). Якось хтось примудрявся прибирати в кімнаті і в вбиральні і в душі, перестилати ліжко мені та дитині, поповнювати запаси всього в шафах і на пеленальному столику, приносити їжу, забирати посуд. Я прослухала купу інструктажів від лікарів і фахівців з вигодовування, догляду, гігієни і ще купи всяких штук. Всі вони приходили, погодивши час попередньо дзвінком. Так само робили люди, які слухали нам серця, доглядали мої шви, набирали в нас аналізи. Також я в обнімку з дитиною вечорами (відвідування дозволене лише до 20:00) подивилася два класних серіали з нетфліксу.

Коли тебе відправляють додому, перевіряють реально все. Чи ти не одна, чи ти маєш допомогу вдома, чи ти маєш автокрісло, чи ти знаєш все про дитину, чи ти одне, друге, п'яте і десяте. З собою видають ліки, креми та інструкції і телефони та контакти людей на всі випадки життя, є змога орендувати в лікарні все – люльку, автоклісло, молоковідсмоктувач і ще нереальну кучу всяких штук, якщо в вас їх нема. Не дорого і на пів року, багато для кого це хороша опція – більшість з цих штук на пів року і потрібно, а оренда дешевша за купівлю.

І навіщо це все було?

По-перше, я дуже гарно провела місяць до пологів пологів – ми тусили в Відні, гуляли, їздили в гори, дивилися на красиве, їли смачне. Я навіть встигла сходити в оперу, в гості й по магазинах. Фізична віддаленість від дому, роботи, інших людей, навіть собаки блін дала більше змоги зосередитися на власне своєму стані, яким я реально насолоджувалася цей останній місяць (на 9 місяці дитина дуже прикольно ворушиться, а живіт росте на очах – типу вчора пальто ще защепалося, а сьогодні ні). Ми гуляли центром міста по 5-10 км щодня, фотографувалися, сміялися. Я в такий спосіб відпочила наперед трошечки – сорі, воно того варте, саме для цього мені був потрібен цей "режим подорожі та канікул" – дома, ви знаєте, завжди є чим зайнятися.

По-друге – Відень закрили на карантин. І тут люди реально серйозно ставляться до питань ковіду, не як вдома. Я зовсім тут не переживала, що заражуся і отримаю ускладнення вагітності (багато в кого перебіг хвороби досить складний, і навіть якщо це лише знесилення та виснаження – ви не хотіли би це пережити на дев'ятому місяці вагітності), тоді як в Україні я все літо і осінь тікала від придурків без масок, виходила з черг в магазинах і не могла зайти в ліфт чи в багато установ, тому що люди не лише сидять без масок, але і підходять до тебе близько, лізуть тобі на голову, дихають тобі в обличчя і навіть коли бачать, що ти вагітна і тобі так не ок, мають ще й свої агресивні аргументи, чому вони можуть бути без маски і створювати для тебе загрозу. Тут цей тиск на мене сильно знизився і я була спокійніша.

По-третє, якщо щось іде в пологах чи кесаревому розтині не так або щось не так з дитиною – то вас спочатку рятують, а вже потім виставляють вам рахунок J Ну, так мені розповіли. Тут довіри до медиків, обладнання, діагностики чи знань в мене було сильно більше, тому я знову ж таки була сильно спокійніша, ніж була би вдома, вишукуючи наперед зв'язки, перевіряючи лікарів і дізнаючись, в які лікарні є яке обладнання якби що. Тут, якщо що, найкраще обладнаний в Австрії госпіталь був прям через дорогу від клініки, де я народжувала.

Ну і по-четверте, те як все відбулося, супер-ніжне і професійне ставлення і супер-якісне виконання всього і перші м'які та приємні "відпочинкові" 5 днів з дитиною лишили мені лише хороші спогади. Пригадую, моя мама колись розповідала, що в неї були легкі пологи і все одно після того вона лежала в палаті з єдиною думкою – ЯК люди після цього всього наважуються на другу дитину? Два роки тому, народивши теж плюс-мінус без проблем це саме майже слово в слово повторила одна моя прителька. Так от, в мене нема таких вражень. Це все було ПРИЄМНО. Прекрасний досвід.

Що в цьому всьому було не дуже

Ну по-перше організаційні моменти це стрес. Документи, переїзд, перетин двох кордонів з чергами (сто разів їздила автом в Відень, кордон між Угорщиною і Австрією вперше бачила і дуже переживала що нас на ньому завернуть), оренда житла, пошук і купівля всіх віньєток, дозволів, розібратися з системою паркування, не забути що по неділях не купиш їжі, в'їхати що де і як функіцонує, особливо з поправкою на те, що ми обоє не говоримо німецькою – це стрес. Я дуже вдячна моїм знайомим та друзям і подругам тут, які підтримували, радили і допомагали і продовжують це робити <3

По-друге, клініка після всього прекрасного феєрично винесла мені мозок – нам треба було приїхати зробити фінальний розрахунок і забрати документи для магістрату і всі довідки, що ми взагалі народили дитину, щоб її потім реєструвати, адже виписували мене в неділю, коли в лікарні не працює офіс; ми поєднали це з заїздом в офіс до лікаря і зняттям швів, уточнили спеціально до коли працює офіс, він мав працювати до п'ятої, ми приїхали в п'ятнадцять сорок – а там уже нікого нема і нас навіть не пускають в лікарню. Тут треба сказати, що це була стресова поїздка – їзди півтори км до лікарні від хати, але мене треба було відвезти, бо я ще не дуже ходила з швами і переживала, чи зможу перейти дорогу між двома лікарнями, підписи всі мала ставити теж я, а без супроводу й підтримки поїхати убером було стрьомно, тому ми виряджалися в цю поїздку всі – Мішу-то саму дома не лишиш. Це тепер ми пакуємо Мішу в автокрісло за 40 секунд і знаємо, що вона спить там краще, ніж вдома – а то був наш перший виїзд, не рахуючи приїзду з лікарні, нам страшно було натягати на неї шапку і пхати її в комбінезон, страшно було хлопнути дверима машини, страшно було брати її з собою, бо це така тепленька маленька золота дитиночка, якій лише тиждень, і тут ми її випихаємо з теплого ліжечка і змушені кудись тягнути в холод. І я оце все подолавши приїжджаю – а справи свої зробити не можу, тому що ці люди, які працюють до п'ятої, в третій пішли додому. Я дуже на всіх орала. Все зробили швидко і гарно наступного дня зранку. Взагалі це не страшно, але в моменті дууууууже вибісило.

Ну, і тепер, наостанок, ми збираємо ключі від форту Буаярд, щоби отримати документи на вивіз дитини. Задіяні магістрат, ратуша, апостильовані переклади, звірка всіх документів мейлом, запис на всі зустрічі телефоном і абсолютна відсутність бачення, коли ж це скінчиться і ми зможемо отримати австрійське свідоцтво про народження і піти з ним наршеті в наше консультсво і взяти посвідку громадянки і їхати додому. Це теж дуже напружує, особливо в контектсі того, що в нас вже почалося звичайне домашнє життя з немовлятком без натовпу спеціально навчених людей і багато з чим нам складно давати собі ради, бо ми як всі люди сумніваємося, боїмося, втомлюємося, хочемо спати, а водночас хочемо побільше фокусуватися на своїй маленькій класній дитинці, а не на пригодах з перекладами, апостилями і магістратом. Але що вже.

Для мене ця історія з пологами в Відні була варта кожного євроцента та кожної нервової клітини на це все витрачених.

Це без перебільшення була моя найкраща подорож в житті, хоча я знала, що пологи це складний переламний момент і ніяких таких очікувань не мала.

Тим більше ціную те, що збережу спогади не про жесть, а про те, як все-таки прекрасно це було.