Так от, в 2021 в мене вийшла книжка віршів "Не болить" ("Не п%$*ди" – миттєво зреагувала одна приятелька, коли я сказала їй, як назвала книжку), але насправді впродовж самого 2021 я
написала

3
вірші.
Три.
І все.

Сьогодні я покупала, погодувала і вклала дитину, замаринувала гуся, відмила від гуся кухню, випрала весь брудний одяг, який добула, повторно його віджала, розвісила сушитися, помила всюди підлоги, заправила всі зволожувачі, знизила на ніч температуру підлоги (коли холодно, якщо виключити, вона потім нагрівається заново до 6 вечора, а по ній Міша лазе) і сиджу і згадую, як я входила в минулий Новий рік.

Входила без сил, виснажена, півмертва. В мене було двомісячне немовля, я щойно оплатила в одне лице три місяці життя в Відні та пологи там же, хоча домовлено було, що ці витрати ми з батьком дитини ділимо суворо навпіл, але коли ми виїжджали, він сказав що гроші ще не в нього, і от-от будуть в нього на рахунку, але уже по приїзді і поселенні в квартирі в Відні стало зрозуміло, що грошей в нього на рахунку не буде.

Не буду приховувати, оту зайву половину я планувала витратити на пів року спокійного, хоч може і скромного, життя. Не працювати, присвятити час собі та дитині. Зрозуміти себе в новій ситуації. Поніжитися. В Новий рік я входила з усвідомленням того, що цього тепер не буде.

В Києві ми не змогли нормально зняти квартиру – на початку грудня ми домовилися про квартиру, яка нам підходила, і поки я чекала, коли мені пришлють реквізити для оплати, щоби взяти ключі і попросити маму покликати туди прибиральницю, квартиру здали іншим людям – в нас дитина, собака, наша черга остання. Ну, а в середині грудня уже діє режим "післясвят", ніхто не бере слухавку, нічого не здає, всі хамлять і задирають ціни до небес, щоби від них відстали. Тому ми в'їхали в максимально незручну і недешеву квартиру. Новий рік ми святкували серед коробок, дякуючи моїм друзям та мамі – з ялинкою, прикрасами та їжею.

Але була і якась надія. Зранку ми вийшли гуляти з візком і Сравчиком в парк Шевченка, до нього було йти 4 хвилини. В мене було чотири класних проектних пропозиції, і я ще не знала, що в двох з чотирьох випадків мене ошукають і зробивши в одному випадку роботу повністю, а в іншому – відсотків на 40, я не зароблю приблизно 100 тис грн за ці два проекти. Я вибирала нову шафу і посудомийку, щоби зробити максимально незручну квартиру нормальною, адже ще не знала, що власник квартири передумає їх ставити, хоча при здачі сказав ок. Бізнес Мішиного тата налагоджувався – тобто, він так казав, і я ще не знала, що це не має нічого спільного з дійсністю, і думала, що незабаром таки зможу трошки видихнути і перепочити.

Тим більше я не знала, що буде далі. Що я залишуся без собаки, в ще більш компромісному житлі, повністю на власному утриманні, з чужим кредитом і одна з малючком, що вийду на роботу і працюватиму іноді щодня і щоночі впродовж тижнів. Ну, ви в курсі. Так що в 2022 я заходжу без очікувань взагалі. З маленьким, несміливим бажанням, що все буде нормально і я трошки стабілізуюся, і мені вдасться і далі тримати периметр так, щоби Міша не бачила, який п&$%ць за його межами.

Але от я сиджу і думаю – добре, що в цьому пекельному році знайшлося місце (стіл на кухні, коли в мене ще була окрема кухня), час (між 6 і 8 ранку, коли Міша прокинулася, я її погодувала і вона досипає) і сили серця на цілих три вірші. Бо вірші – це дуже важлива частина мене. Опірна. Якщо спитати мене, як я уявляю собі абсолютно повну задницю – то це життя, де я не пишу віршів. Не три на рік, а взагалі не пишу. От це уже буде дно, в яке не постукають знизу. Так що три – це ок, три – в цьому можна погрітися.

Я дякую вам за те, що в 2021 знайшлися і були тут поруч, підтримували, сперечалися, купували благочнні лотерейки і разом зі мною допомагали мамам в скруті, підписувалися на патреон чи тихо читали і не ставили лайки. Я все це дуже ціную. Тримаюся в тому числі за це. Далі буде і, хочеться сподіватися, буде веселіше і грайливіше.

Дарую вам один з тих трьох. Щасливого Нового Року.
.
Тепер уже точно ніщо цьому не завадить.
Світ привітний і добрий, він розбризкує
щедре сонячне сяйво –
цього разу
ти знатимеш всі потрібні слова,
й тепла не забракне.
Цілують там, де болить. Коли
не знаєш, де саме –
цілують пам'ять, беруть за руку
дитинство,
обіймають самотність.
Дощ заплутався в найпершому листі,
з мокрої землі випорпується трава,
і сила її нездоланна,
хоча й така тимчасова –
ні, тепер тобі нічого боятися,
все, чуєш, буде заради тебе.
Бездомний собака довго за нами біг,
але відволікся, пам'ятаєш – ми купили
дешевого сиру, і ніде
не могли потім його знайти, скільки не кликали –
сутінки впали важкі і сині.
Але більше ти не знатимеш стільки провини.
Чашу, з якої ти вип'єш, не надщербило,
для тебе буде усього вдосталь.
Небеса
розгортають для тебе свої найцінніші сувої,
хрусткі, відпрасовані,
бездоганні.
Цього разу
тебе нарешті любитимуть.