Знаєте, чому? Тому що після травня до зараз я прочитала дві книжки для дорослих – Спитайте Мієчку і План Б Шерил Сендберг та Адама Гранта, а також три-чотири дитячих книжечки і всі три томи Улюблених Віршів А-ба-ба-га-ла-ма-ги разів по 500.

В травні я перетворилася на самостійну маму, яка сама себе та дитину утримує, і всі мої плани на рік стрімко змінилися. Втім, я можу з певністю сказати, що коли ти адаптуєшся до того, що ти уже людина з дитиною і це назавжди, а дитина тим часом починає підростати і ставати дедалі активнішою в проявленні своєї волі до різних речей, плани всіх накриваються мідним тазом, а не лише тих, хто залишився з цими дитинами один чи одна.

З цікавого – таке спостереження. Коли я лише почала вести блог, люди в своїх коментарях і прости господи порадах поділилися на два табори. 1) Після 3-4 місяців стане легше, тримайся та 2) Жесть почнеться ближче до року, розслабся.

Тепер я точно знаю, що я в другому таборі.

Маленькій дитині простіше зробити добре – так, нічого не зрозуміло і страшно, але вибір опцій дуже обмежений.

Маленька дитина мало важить – 10 кг Міші все так само хочуть до мами на ручки, але для мами це зовсім не те саме, що 4 кг Міші.

Маленька дитина мало їсть, Міша їсть п'ять разів на день і постійно топче щось іще, ми без травм завершили гв (в Сикстинській капеллі хаха) і тепер можете тільки собі уявити об'єми готування, купування і замовляння, посуду і прибирання з цим їдженням.

Маленька дитина повільніше росте – шмотки, які я купила коли Міша народилася, ми носили перші три місяці, а от теплі речі, які я купила в жовтні, я вже і віддала.

Навіть підгузки 1 дешевші, ніж підгузки 4!!!

Я планувала оговтатися від ударів долі до вересня-жовтня і далі нормально жити – побільше подорожувати з Мішею, ходити в гості, на вечірки, багато гуляти. На ділі, в жовтні я уже майже падала трупом, а в листопаді Міша почала ходити, і горизонт її діяльності розширився нескінченно.

Ні, ми таки злітали в Польщу і в Рим, але це було так непросто, що я ще хотіла в Буковель на початок сезону, на Кіпр і в Ізраїль, щойно він відкриється, ну і на море на Новий рік. Але про Буковель, Кіпр та Ізраїль я уже і думати боюся, а море на Новий рік не вийшло забронювати, бо поки були ще нормальні варіанти, я була така вимотана і засмикана, що всі їх провтикали, тому море буде в кінці січня, і це ще якщо я до нього доживу!

Ще з планів на рік в мене був басейн (хахаха), йога чи розтяжка (хахахахахахахах), суттєво перебрати гардероб і взяти консультацію стиліста, щоби виглядати як мені хочеться (хахахахахаххахахаха, в мене навіть дотепер нема ялинки, бо я не можу в гардеробній догребтися до прикрас новорічних), здати ще одну книжку в грудні (хахахахахахахахахахахахахаа) та запропонувати продюсерам заявку серіалу, який я придумала (хахахахахаххаахахахаххахахахахахахахахахахахах).

Це так я уявляла собі, буде виглядати моє життя з дитиною. Насправді воно виглядає так: робота робота робота Міша Міша робота робота робота робота Міша Міша Міша Міша робота робота робота роборта робота Міша Міша робота ВСЕ БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ ЗАРАЗ ВМРУ якесь маленьке перезавантаження робота робота робота Міша Міша....

Тут звичайно в мене постало запитання про плани на рік наступний. Реалістичні плани, але плани.
Запитання, власне, просте: вони взагалі можливі?
Планувати собі щось, чи без сенсу?