Я не маю на меті і не можу знецінити те, що комусь складно просто з дитиною, і без роботи – те, що комусь одному складно, не означає, що комусь іншому не може бути складно теж за інших обставин, люди різні. Немає об'єктивного мірила, я знаю мам, які натурально сходять з розуму з дитиною в комфортному житлі, маючи поруч надійного підтримуючого чоловіка, гроші на картці чи в тумбочці дома, без потреби платити оренду і утримувати себе і цю дитину, і знаю мам самостійних в значно більш крихких обставинах, які ще допомагають іншим і примудряються підтримувати навіть мене. І навпаки теж знаю. І те, і те, і все інше – ок.

Взагалі серед мам побутує думка, що вийти на роботу легше, ніж бути 24/7 з дитиною. Типу, на роботі ти відпочиваєш від дитини і побуту, вдома – від роботи. Мені, якщо чесно, важко розділити це тведження, бо на практиці я максимально замахуюся на роботі, поки вдома няня, а щойно я заступаю на зміну мами в 18:00, Мішка вимагає в мене все те, що не доотримала впродовж дня, а коли вона засинає, я відповідаю на мейли, пишу по-трошку книжку і мию голову, якщо пощастить. Крім того, няня не перебирає на себе вибір і замовлення всяких дитячих штук, записи та походи до лікарів і ще цілу кучу маминих обов'язків, які органічно (жартую, насправді ні) вписані в мій робочий графік. Тому для мене сабатікал на 100% з Мішкою, але без роботи, хоча б на кілька місяців, є недосяжною поки мрією, але ну чесно – всім складно по-своєму і це ок. Кому легко, я поки правда не зрозуміла, але шукаю такої схеми, знайду – розповім вам першим (підписуйтеся на Патреон хаха) J

А поки що я затестила pure happiness (це сарказм) – робоче відрядження з Мішкою без няні.

Значить так. Переліт одній з тодлером можна пережити, але це, звичайно, зовсім не те, як я літала з 5- чи 8-місячною Мішкою не одна і на відпочинок.

Ще ніколи в житті я не шкодувала так сильно, що давно не ходжу в зал. Рахуємо – рюкзак з водичкою для дитини, підрузками, серветками, запасом сосок, овочевих пюре в тубах, дитячого одягу (мало лі), іграшок і ковдрочкою і курточкою і шапкою, ну і мамин ноут – 7 кг. Дитина – 11 кг. Візок – 6 кг. 24 кг разом. Версус Катя – 55 кг.

Найстрьомніший момент, звичайно, це автобус, який везе до літака. Де ти стоїш (штош, поступатися комусь місцем чи ні – це вибір і я поважаю цей вибір) і тримаєш на собі це все, а він їде і мотиляється. На щастя, лише в одному автобусі було так – в трьох інших ми сиділи, а всі інші пасажири в ужасні скупчилися в іншому кінці автобусу.

Постійно багато людей хочуть допомогти – це плюс. Мінус – вони не знають як. Тягнуть візка тобі з плеча, ризикуючи тебе завалити на бік разом з дитиною, намагаються подати руку при виході з літака чи автобусу (чим я блін маю її взяти?), хочуть розкласти візок, а по факту намагаються відірвати йому шасі.

Мені дуже важко стриматися і не шипіти "Не лізьте", але я маю суперсилу і швидко на око вирізняю людей, які хочуть допомогти реально мені, а не собі (часто допомагаючи комусь, ми хочемо зробити приємне собі – тіпа вот я класнінький/а який/а, і в цьому абсолютно нічого поганого нема unless ми не прічіняємо добро, яке не дуже на користь тим, кому ми намагаємося допомогти). Такі люди налаштовані на сприймання інструкцій, а інструкції роздавати я вмію. Тут важливо не стидатися, а чітко, коротко і зрозуміло сказати, як взяти візок за що потримати рюкзак, дитину або іншого пасажира, який намагається зверху на візок ситуативно поставити свій портфель (за горло).

Польща виявилася абсолютно не-дітофрендлі країною, це дуже цікаво і я про це напишу вам окремий текст. Але Польща це Польща, а мої видавці та організатори моєї поїздки – це святі люди, які запарилися нашим приїздом ніби ми королева Англії 2 шт. В нас було все від таксі з Варшави до Любліна та назад і до прекрасного готельного номеру і харчування з врахуванням всіх наших потреб.

На час зустрічі з читачами та автограф-сесії була організована прекрасна пані Ева, яка навіть принесла з собою книжки та іграшки. Півтори години Мішка розважалася з пані Евою як могла, а потім ще на годинку заснула, так що все вийшло ідеально (правда, заснула вона не за розкладом, тож потім вона заснула на півтори години пізніше ввечері, ха-ха).

На день, коли я мала призначені три інтерв'ю, виконавчий директор Пшемек привів в офіс видавництва мішечну анімаційну команду – свою дівчину і свою собаку Люську. Люська зайшла на ура, коли Люська і Міша достатньо одна одну виснажили, облизали і обнюхали, Пшемек видав заготовану суміш, а дівчина ввімкнула ноктюрн Шопена, і Мішка теж вирубилася (хто іменно з'їв суміш я не в курсі, та й яка різниця, що мені, для песика жаль чи що?). Собаки вистачає на повних два інтерв'ю, good to know, як то кажуть.

Весь інший час я була з Мішею удвох, окрім невеличкого візиту в номер з шампанським і трошки більшої прогулянки з моїми прекрасними приятелями з Кракова – Галею і Лукашем, в них дома своїх троє, при чому двоє з них близнюки, так що одна Мішка їм як мале пиво.

А загалом я висловлюся коротко – їсти, ходити в душ, укладати волосся, перекладати запитання, готуватися до інтерв'ю, нафарбувати губи перед читаннями, підписувати книжки, відповідати на робочі мейли, писати з тоддлеркою на голові – не мож ли во.

Міша уже досить впевнено ходить, але не настільки впевнено, щоби не намагатися впасти всюди і з усього, вдарившись обов'язково головою; уже добре оперує руками, але не настільки добре, щоби з них все не випадало і не вивалювалося і не закочувалося під всеможливі поверхні, звідки вона це без допомоги мами не може дістати; уже чітко знає, що вона хоче і може голосно це комунікувати, але хоче вона – залізти в смітник, вмитися з унітазу, викидат все з готельного мінібару, стукати радісно двома долонями по дзеркалу на стіні та інші подібні речі, які їй ніяк не можна давати робити. Ще вона постійно намагається все від всього відірвати, хай це буде каблук від ваших туфель, шнур від готельного торшеру чи вухо від вашої голови. Ну, вік такий.

Так от, думати, вирішувати, висловлюватися, розуміти, сідати в літак блін, проходити контроль на безпеку чи навіть випити без жертв американо чи з'їсти шніцель – за цих умов приблизно як посадити літак, який горить, над містом-мільйонником. Хоча, коли ви садите літак над містом мільйонником, хтось теж може обкакатися, але принаймні не попробує пізнавати накакане на дотик – цікаво ж.

Ось так я провела чотири дні. Нічого, політ нормальний. Політ нормальний, до речі, в прямому сенсі – вчора ми з Мішкою прилетіли додому, сьогодні прийшла няня, а я полетіла в інше робоче відрядження до Львова, з сьогодні на сьогодні, туди й назад, і пишу це в літаку :)

А в вас як справи?
ВідповістиПереслати