І далі на мене раптом накотилися спогади про те, що в мене колись було життя, в якому я спала настільки міцно, наївно і самозабутньо, що мені потрібно було, щоби щось грало музичку і вібрувало для того, аби прокинутися. Смішно, так?

Ні, я не можу сказати, що я недосипаю. Мені пощастило – Міша з перших днів вночі засинала на досить тривалі проміжки – 4, 5, 6 годин, крім того, я щонайменше впродовж перших пів року мала змогу спати вдень тоді, коли спить вона – засинає Міша, засинаю я, а це ще двічі по дві, а то й три години. З одного боку, я не знаю, чи я спала стільки до появи дитини. З іншого...

Я прокидаюся, коли прокидається Міша.

Ні, навіть не так.

Не знаю, як це працює, але я прокидаюся за секунду до того, як прокидається Міша. В вас теж так? Дитинка перевертається з боку на бік, зітхає, скидає з себе ковдру, чи натягує її з жопки на голову чи з голови на жопку, чи чухає ногу вві сні, не прокидаючись – а ви уже прокинулися і дивитеся, що там, чи все ок. Звісно, коли дитинка прокидається, щоби попросити їсти, поплакати, попукати, погратися чим-небудь в будь-який час дня чи ночі – ви відкриваєте очі рівно перед тим, як вона, щоби раптом щось не так – запобігти, заспокоїти, допомогти і зарадити.

В мене саме отак і відбувається.

Нещодавно по роботі мені поздвонили в 08:50 і чувак такий – вибач, я не рано? А я заржала в трубку. Міша встає їсти десь близько шостої. Потім вона їсть і спить далі, але я здебільшого вже виспалася, бо Міша лягає в 21:00, а в мене до 23:00, а то й раніше, закінчується список беззвучних активностей і сили, взагалі-то, теж, – коротше, до 6 я уже поспала достатньо, щоби більше не заснути.

І от я не уявляю собі, коли тепер і навіщо мені може знадобитися – ось це слово! – будильник.

Я сама тепер будильник, здається. Він не грає музичку, не вібрує, не дзвонить – і не вимикається. Ніколи. Взагалі.