Але я думала, що можна хоча би знати, як правильно. Не знаю, чому, але мені здавалося, що є десь чарівна організація (ВООЗ чи що?), твереза спільнота, 100% компетентні лікарі та книжки, де зібрано і структуровано точний мануал по дитині – як і що правильно робити. Тобто, навантаження на маму лише в тому, що вона не все і не завжди може. Типу втримати баланс – мене вистачить на грудне вигодовування, але я, на жаль, змушена буду працювати з першого місяця життя дитини; ми поставимо всі необхідні і рекомендовані щеплення, але не підемо з 2х місяців в басейн. Сьогодні я зможу оце, і оте, і отак, а завтра будьте добрі лишіть мене в спокої хоч на годинку і так далі.

А потім зі мною сталося реальне життя, в якому сталися реальні лікарі, реальні спільноти, реальні рекомендації, реальний сайт ВООЗ і, власне, реальна дитина. І ви знаєте, що? Навіть якщо ви вибрали собі стійку парадигму (моя, наприклад – я за доказову медицину і науково підтверджену інформацію), в ній не буде абсолютної єдності стосовно того, як що правильно.

На початку я перебувала в відносній інформаційній ізоляції – Австрія, менше часу на Фейсбук та інтернет і дуже чіткі інструкції на перші два місяці життя, які мені видали в пологовому в Відні. Власне, ці чіткі інструкції, по-перше, врятували мої перші два місяці життя з дитиною, а по-друге – з них потім і пішли перші тріщинки в ілюзії про те, що можна знати точно, як правильно. Бо уже постфактум я дізналася, що багато речей, які я робила за рекомендацією австрійських консультантів, вважається, що робити не можна. Наприклад, якщо ти хочеш налагодити грудне вигодовування, не можна давати дитині пляшечку, а треба годувати її з пальця чи з шприца. Що ж, на щастя я дізналася про це, коли Міші було майже пів року, і весь час до цього я спокійно ходила по своїх справах, залишаючи їй молоко, яке їй згодовували з пляшечки з соскою. Бо так робили в пологовому і сказали робити так потім. І це, – сюрпрайз, – ніяк не повпливало на якість грудного вигодовування. Деякі моменти, які стосуються сну, активності і режиму дитини та які мені також запропонували в Відні і які виявилися цілком підходящими і зручними для нас, як з'ясувалося пізніше, не є рекомендованими з точки зору доказових лікарів, а окремі моменти негативно коментує навіть ВООЗ (для прикладу, ВООЗ не рекомендує дітям до року залишатися в ситуації обмеженої рухливості – в автокріслі чи візку, – довше, аніж одну годину підряд, але чесно – це малореально в житті, навіть якщо виключити подорожі всякі – по Києву за годину не завжди доїдеш, куди треба).

Насправді це досить рандомні приклади і я свідомо наводжу їх мало – а з пошуком того, як правильно, стикаюся, – знаю, як і ви, – на щодень. І от що більше всього дитині потрібно, і що більше всього з нею стається (а це, по ходу, рух лише вперед і вгору, більше і більше тепер буде завжди), то більше я шукаю опори про те, як правильно – і то більше переконуюся, що в більшості питань, проблем і рішень однозначного "правильно" нема.

Дійсність каже мені: Якщо ти, люба мамо дитини, думала що задачка з зірочкою в тому лише, щоби зберегти баланс між тим, що ти обрала і змогла зробити правильно і тим, з чим вирішила не заморочуватися чи просто не впоралася – то ні. В більшості випадків ніхто не скаже тобі як правильно, і ніхто не вирішить за тебе, як правильно саме для вас.

Адже якщо ви уважні і трошки зад..от, як я, то ви теж знаєте – навіть найавторитетніші джерела часом суперечать самі собі; і навіть найретроградніша бабуся виявляється часом права; і навіть найбільш непрошений коментар від супер сторонньої людини раз на мільйон буває вчасний і дуже в касу; і навіть найперевіреніші, найсвідоміші і найталановитіші лікарі часом напарять вам зайвий огляд в колеги чи зайву, хоча й нешкідливу, процедуру, чи просто трошки більш дороге, а в іншому абсолютно рівне з іншими, рішення. Ну просто бо так.

От, до речі, стосовно лікарів я спочатку через це страшно переймалася та страждала, бо це підривало мою довіру до них зі ста до нуля відсотків, а потім якось змирилася: навіть найталановитіші лікарі теж люди. Зрештою, хто я взагалі така – я дотепер кожен, кожен божий раз, коли треба йти на двір, зависаю на годину з тим, в що таки правильно одягти дитину, щоби їй не було ані спекотно, ні холодно. Просто тому, що я і себе одягаю в муках, щоби не було ні холодно, ні спекотно, і через раз промазую, і продала б душу за мануал "Що вдягти при +14, але сонце, хоча й вітер". А що вже казати про дитину – це окрема людина, яка ще й поки в однозначний спосіб ніяк не комунікує своїх побажань.

Не скажу нового – є спосіб. По некритичні речі вирішувати швидко, на правах мами: просто правильно – отак! І не слухати, не шукати, не сумніватися і не думати взагалі про це більше. По-чесному, я поки від цього далеко. Але було би круто колись навчитися.