До того, як Міша народилася, я думала, що нема більш тригерних слів, ніж "мама мусить", бо різні мамамусить летіли в мене зусібіч, як тенісні м'ячі з тренажера для подач. Скажу зразу – ефект від цього той же, що від тренажера для подач – а саме це допомагає блискавично відпрацювати відбивання подачі, а не зосередитися на тому, що тобі дійсно треба і може навіть на тому, що ти мусиш. Типу, мама мусить добре харчуватися? Клас, діставай їжу. Мама мусить приділяти більше уваги тілу та спорту? То мерщій сідай за мене робити мою роботу, а я в басейн. Мама мусить залишатися врівноваженою і спокійною? То відійди і не біси мене.

І от тепер я вчуся відбивати подачі "дитина мусить". Виявляється, є тисячі гайдів, як мусить розвиватися дитина. Що вона має могти, вміти, робити, не робити. Є різні криві норм і графіки. І є, звичайно, думка населення, інші батьки інших дітей, і звичайно старші люди, які "всіх вас таких розумний виростили на кроповій водичці, в шапці та без памперсів і нормально" (чи нормально – це тема, бігме, не цього допису).

Коли я була на 9 місяці і Відень закрили на локдаун, в мене з'явилося більше вільного часу, ніж я розраховувала, і я вирішила подивитися і почитати про немовлят. З одного боку це мало цілющий ефект: я дізналася про багато немовлячих проявів перших кількох місяців життя, які не потрібно лікувати, бо вони проходять самі – від висипок до тремору кінцівок. Я про це потім отримала детальний доказовий та дуже заспокійливий інструктаж в клініці, і хоча більшість із цих проявів нас не спіткали, але було приємно знати, що не треба серед ночі їхати на консультацію до лікаря, якщо в дитини почали лущитися брови. З розповідей, тим більше, бачу, що в Україні, наприклад, є лікарі, які радо беруться ці прояви лікувати аж гай шумить.

Але з іншого боку я, читаючи і переглядаючи все це, ступила на непевний краєчок прірви "Дитина мусить". Які розпізнати невідповідність розвитку дитини з перших днів життя? Що має вміти ваше немовля в 1, 3, 6 місяців. Рівні розвитку немовляти. Пригадую, коли мені показало про оці рівні розвитку, я подумала: "Спасибі, що без іспитів на 1, 3 та 6 місяців!", аж ні – мені тут же викинуло відео про тестування можливостей і розвитку малюка в домашніх умовах. Тестування, блін. Ці люди бачили взагалі немовля 1 місяць? Як перевірити чи воно достатньо фокусує на тобі погляд? Та поки шукаєш, де там ті очка-гудзички, уже схватила за щоки солодкі, обцілувала, обняла і тащиш на ручки. З чим порівняти, чи достатньо міцно вона затискає палець в кулачку? Чи достатньо свідомо цей кулачок розтискає? Чи чеберяє ніжками в вертикальному положенні, саме ніби біжить, чи просто махає як попало, бо ще не в курсі, що там внизу оте, що висить – це теж вона?

В доказових педіатрів є орієнтовні стандарти від ВООЗ. Там дуже широкі часові рамки, типу здебільшого немовлята починають оце чи вчаться ото в період з місяця до чотирьох, з трьох до восьми, з шести до року. Доказові педіатри скажуть вам про ці широкі рамки. Хороші доказові педіатри – не скажуть, а просто перевірять, чи все відповідає цим орієнтовним нормам, і ви, задоволені, підете додому.

Але лікарі, як і люди, як і діти, є різні. І деякі з них готові бити на сполох практично з будь-якого приводу – зрештою, ви що, дарма прийшли. Ніби розтискає кулачок, але не повністю. Хмм, може масажики? Отут прищик, він один, але ніби висипка – краще, мамо, не їжте нічого, поки годуєте. Тільки харчуйтеся добре, щоб молоко було поживне, але вам нічого не можна. Взагалі, в вас дитина праворуч дивиться краще, ніж ліворуч, і зріст в неї на один сантиметр перевищує встановлену норму для трьох місяців. Що робити? Нууу... І от-от має почати намагатися сісти, слідкуйте. І ви такі – а як це має взагалі розпізнати – коли "почала намагатися сісти"? А це ж ваша дитина, і дуже складно зберігати спокій, якщо хтось каже, що з нею щось може бути не так.

А потім до цього процесу підключаються практично всі люди. Посміхається з перших днів? Не може бути. Як там заростає джерельце? Чого це ще не сідає? Як це так рано перевертається? Мусить уже легко засинати окремо. Не мусить ще спати в окремому ліжку. Має частіше їсти. Не має їсти так часто. Уже поповзла? В сенсі поповзла, ще не можна. Чогось не росте волоссячко, в моєї теж не росло до п'яти років, правда це собачка, лисий мексиканський кобель, взагалі-то, але волоссячко теж не росло, да. А в п'ять ми його просто загубили, не знаю, що там тепер волоссячко.

Навіть моя мама, абсолютно світла людина, яка дуже багато і коректно мене підтримує і нам з Мішею допомагає, переконана, що я сказала "мама" в чотири місяці. Басом. Ця історія звучить на репіті з того самого дня, як Міші виповнилося 4 місяці. В 5 Міша нарешті сказала "мама", разів 20. Ну як сказала – в неї так вийшло випадково. Але чекпойнт подолано.

Я з жахом тепер думаю про те, скільки навколо нас того, що ми "мусимо". І що 99% з цього – булшит, нерелевантні для нас речі, але нам все одно змалечку вкручують в голову, що ми їх мусимо. Завжди ділитися, добре вчитися, бути такими і сякими, робити одне й інше, не робити оте й друге, здобути освіту, хотіти оте й отак, прагнути отого і оцього. Хотілося би думати, так ми стаємо принаймні зручними для інших, але ні – бо всі інші теж різні і в залежності від кожної ситуації та її наслідків зручним є різний патерн поведінки.

Тільки на прикладі оцих норм та вимог до малесенького-малесенького немовляти стало мені очевидно, наскільки це все зайве – на собі так добре не видно. Може, тому, що мене уже сформували тисячі таких "Катя мусить", і я всю свідому частину життя (ок, це не так вже довго, до тями я прийшла порівняно пізно – хоча, що таке пізно чи рано в контексті того, щоби почати розуміти себе?) виколупую ці абсолютно непотрібні мені м'ячі і повертаю у всесвіт ці подачі.

Їй-богу, краще б я купила собі класну ракетку, записалася на корт і грала в теніс.