Поки я готую складний для мене емоційно текст про немовлятко і собаку – я напишу вам про #bookchallenge_ua2021 і читання книжок з уже-від-сьогодні-двомісячним-немовлятком.

Трошки більше тижня тому я оголосила про повернення себе в букчелендж (це така штука, яку ми колись придумали і втілили з Марком Лівіним і яка пішла від нас в вигляді флешмобу не побоюся цього слова в світ, - коли ти ставиш собі за мету певну кількість книг за певний період часу, читаєш їх і періодично звітуєшся, щоби не обісратися і не обламатися дорогою). Минулого разу ми з Марком прагнули прочитати по 200 книг на рік, це багато і ми свідомо хотіли поставити Велику Ціль, щоби на нас звернуло увагу і приєдналося до нас зі своїми цілями – і так і вийшло. Але тоді, хоча ми іменно всралися і не прочитали по 200 книг, я (153 штуки!) винесла для себе з цього читання на межі людських можливостей найцінніше – інтенсивне читання дозволяє краще чути себе, вивільнює власну думку і власний голос – через голову так швидко проходять чужі думки і чужі голоси, що потужним залишається лише свій, а все інше змінюється наступним дуже динамічно. І ще інтенсивне читання економить нерви, замість рефлексувати про х%^&ю, жаліти себе, переживати чи дивитися що там в кого як, ти тупо читаєш і емоції та думки захоплені тим, що ти читаєш!

І першого, і другого (в сенсі, себе і нервів) дуже бракне, коли стаєш молодою мамою. Дуже хочеться лишити собі побільше себе, не розчинитися в побуті, дитячих поліклініках, не дуже доспаних ночах, виборі візочків, педіатрів і графіку щеплень, і не збожеволіти від цього всього і не перетворитися на скажену собаку, сфокусовану, але небезпечну.

Тому я вирішила, що зараз саме час мені повернутися в букчелендж, і замінити все неконструктивне – читанням. Хай в моєму житті тимчасово лишаться три речі – любима дитина, купа роботи і книжки. Звучить не дуже, але і не так безнадійно, як могло би, еге ж?

І тут же мені з захопленням почали казати, яка я неймовірна, що маю зараз час читати, ще й багато. Ще й хочу писати відгуки на прочитані книжки. Хтось навіть написав, що це розкіш і в мене забагато вільного часу. Тому я вирішила вам розповісти дещо про читання.

Читання врятувало мені пекельний кінець минулого року і не менш непростий початок цього. Неприємні емоції не пов'язані з материнством, але по поверненні з Відня побутово життя поки що виглядає дуже неналагодженим, от тільки з Мішею я не можу, як я звикла, взяти і за два дні все вирішити, а крім мене більше нема кому. Те саме стосується бюрократичної його складової і пошуку та оформлення різних штук і послуг, пов'язаних з Мішею.

І от в якийсь момент я зрозуміла, що коли годую немовля – а за цим заняттям на добу збувається десь до 6-7 годин! – дуже фокусуюся на рефлексуванні над усім, що не так. Третій лікар підряд попадається кончений, при чому однаково що дорогі, що державні, нема шафи, духовки і прибиральниці, ніхто точно не знає, які саме документи і куди точно мені віднести, щоби вирішити три різні бюрократичні задачі, коли дійдуть руки до підготовки до продажу і продажу машини неясно, а нову хочеться уже, і ще до сотні таких причин для тривоги та печалі може собі навернути Катя, коли руки її зайняті немовлям, а голова – нічим (бо дивитися ютюбчик чи серіали чи навіть фільми з дитиною я остерігаюся, щоби це не діяло їй на нерви чи на очі, хоча ніхто точно не знає, чи воно діє і як саме).

Іноді, я мушу сказати, ми обіймаємося з дитиною, і вона їсть, а я цілковито завтикую в неї, в те яка вона, як змінюється, яка класна – це виходить прямо як медитація і дуже приємний час. Але в інших випадках поки вона їла в голову мені лізла повна х&$@ня про те, як все погано, і оскільки все і правда не з усіх боків торт, то відбиватися від цього було непросто. Ненавиджу вислів про "накручувати себе", але це реально було близько до накручування – таке концентроване перелічування всього, що не як слід. Я не могла придумати, як це зупинити.

А тоді я згадала, що є хороші книжки.

Коли годуєш, незручно тримати паперову книжку, а от читати з телефону – ок. Ані статті чи блоги, ані перевірка пошти і розрулювання якихось ситуативних робочих питань, ані фейсбук з інстаграмом і телеграмом (це все теж можна робити однією рукою, коли годуєш) мене так не розвантажують емоційно і не дають такої полегкості і так не прочищають мізки від зайвого, як художні цікаві книжки. З іншого боку, книжки не відволікають від основного діла – годування дитини. Важко це пояснити, але вони реально захоплюють, але не висмикують з дійсності, як це стається приміром, коли намагаєшся осмислено вичитати угоду чи відповідсти на робочі питання мейлом.

От тоді я й склала собі списочок хороших художніх книжок – і посунула вперед цим списочком. Щоби додати цьому вартості в сенсі здобутого – все, що написане чи є в перекладі англійською, я читаю англійською. Але це просто моя жадібність якась – з всього отримувати не лише кайф, але й хоч якусь користь.

Одна книжка поки що дуже загальмувала мене – не скажу, що вона погана, інакше би кинула і не дочитувала, - але якось... не достатньо хороша. Я читала її тиждень, це для мене дуже-дуже багато для художньої книжки. Коли наприкінці місяця буду писати звіт про прочитане – розкажу, яка. Ще одну книжку – збірку поезії, - я прочитала здається вшосте, і думаю читатиму ще не раз, але для поезії це норм.

Тому те, що для когось здається розкішшю чи дозвіллям, чи крутим проявом самодисципліни та сфокусованості – для мене стало способом виживання. Поки що він працює дуже добре, цей спосіб.

За 2021 рік я збираюся прочитати 100 книжок, але це не складно, бо я збираюся рахувати і дитячі також – ну, не ті, які я прогортала просто собі, переглядаючи, але ті, які прочитала Міші. Цього тижня лише я прочитала і продивилася з нею дві. Їй вони поки що до лампочки, вона навіть погляд поки що через раз фокусує, але не завжди так буде!