Привіт, любий блог, ми в Україні (далі закреслено "і це п%#$ць").

Ми приїхали автом з Відня, орендували квартиру і заселилися в неї і навіть відсвяткували там Новий Рік.

Якщо коротко, щоби не читати далі – нічого з цього не варто було робити з місячним немовлятком! Взагалі цього всього не варто було робити, по ходу.

Але я звісно розкажу вам в подробицях про все, сортуючи від найменшого зла, а найменше зло це, звісно, переїзд з Відня в Київ, бо подорожі мені завжди вдаються нормально, а от все інше так собі.

Та перед розповіддю я ще раз наголошу на тому, що в принципі і так зрозуміло: цей блог про мій досвід. Цей досвід не є універсальний, він просто мій. Я не пишу сюди для того, щоби когось навчити і не вважаю, що моїм досвідом можна чи треба користуватися як гайдом, якщо в мене щось вийшло – це ніяк не означає, що в вас вийде так само, якщо мені щось конче треба, чи мене щось бісить, чи мені щось не вдалося, чи щось я роблю щодня – це не значить, що і вам це треба і що в вас вийде так само.

Я пишу цей блог просто бо можу. І ви його читайте просто бо можете.

Що втім не скасовує зовсім того факту, що чужий систематизований та сформульований досвід може виступити елементом, який надихне вас, застереже чи підштовхне до власних рішень – зазвичай це так працює. Головне – не пробуйте нічого повторити в надії на той же результат, бо ви не я, в нас усіх різні як вихідні дані, так і фінальні прагнення.

Доїхати з Відня до Україні взагалі норм. Якщо не зважати на те, що вам треба спакувати ВСІ речі і кудись їх запхати в легковій машині (залишивши вільним заднє сидіння для дитячого автокрісла, мами, годувальної подушки і пеленальної поверхні). Але це насправді просто – так як ми заїхали в порожню квартиру, пакувати треба було просто поки не спакуємо все, а пхати – просто поки все не влізе. Не влізла загалом лише дитяча ванночка за 8 євро і контейнер для білизни, вважайте без втрат – правда, довелося докупити багажник на дах.

В Австрії та Угорщині рівні дороги, через передбачувані проміжки є кишені для зупинок з усім необхідним. Між Угорщиною та Австрією є кордон, але він номінальний – просто дивляться документи і питають, куди ви. Ми в Україну – ага, ок, їдьте. Немовлятко прекрасно спить в автокріслі, в машині 20с, в нас є їжа, вода і макдрайви без черг дорогою. Ми виїхали з Відня пообіді, і вже перед десятою вечора були на кордоні.

Кордон на КПП Тиса в святкові дні проходиться за 20 хвилин, так собі і запишіть. Принаймні, в бік України, але і в зворотній бік черг нема. З них за 5 хв і 2400 грн за двох вам в будці, де ще нещодавно продавали страховки і робили ксерокс, прямо ті ж мужики зроблять тест на ковід. Їх ФОП не обманює і уже наступного дня додаток Дія скаже вам, що ви вільні йти куди хочете. Думаю, їхні тести завжди негативні, яка лабораторія на Закарпатті зробила нам їх в ніч з суботи на неділю перед Новим роком, залишається загадкою.

По Україні їхати значно гірше. На заправках люди без масок, не всюди є туалети, не всюди не стрьомно зупинятися. Якщо їдете кудись – купіть собі саме респіратори і рукавички, ніхто крім вас самих про вас не подбає. Ми з того всього ночували дорогою аж двічі, хоча нормально я їду від Києва до кордону і назад за день без ночівлі взагалі – але 1) без немовлятка 2) дороги зараз погані як ніколи впродовж останніх 10 років. Я за час в Австрії забула взагалі, що бувають такі дороги!

Ми зупинялися в невеличких, але хороших готелях в Мукачево і Рівному, після Австрії там все здається безкоштовно, смачний бограч і борщ, зручні хороші номери (в Рівному це прям був окремий котедж), акуратний румсервіс, все нове, круті сніданки. З іншого боку, така базова для готелів в людських місцях опція, як доставити в номер люльку (щоб ви знали, в готелях можна просити доставити в номер ліжечко для немовляти, це безкоштовно і дуже рідко співпадає так, що в готелі уже є кілька немовлят і прямо всі ліжечка зайняті) недоступна – і викликає щирий подив персоналу. Тіпа, а що, так можна було, ліжечко для немовлят тримати в комірчині напровсяк??? Ну, але в нас все з собою.

Немовлятко моє переносить дорогу добре, спить в готелях теж добре, дає мамі з татом поїсти, помитися і поспати також. Я люблю готелі, їх атмосферу, новенькі меблі, просторі душові, халати і одноразові тапочки, це мене заспокоює і наснажує.

Це, коротше, був би повільний, теплий і приємний тріп, якби в процесі ми... не шукали квартиру в Києві!

І от це саме той момент, що якби я прочитала про чужий такий досвід до того, як – то мене би це і навчило, і врятувало, і допомогло. Тому якщо ви гіпотетично опинитеся колись в аналогічній ситуації, то...

Запишіть собі – найгірше, що ви можете зробити, це перед тим, як їхати народжувати закордон відмовитися від квартири, де ви живете, скласти речі в Надійне Місце та розраховувати на те, що ви перед поверненням дистанційно знайдете житло, запросите туди клінінг і урочисто в нього в'їдете.

Яка би не була дорога наша попередня квартира, нам треба було оплатити її простій на ці три місяці, повернутися в неї і вже звідти шукати щось інше (вона була хоч і світла та трикімнатна, але на 4 поверсі вузьких старих сходів без ліфта і не дуже зручна в певних моментах, особливо для життя з дитинкою, тому її треба було міняти все одно, але нам все одно слід було поки лишити її за собою). Нема таких грошей, яких вартує стрес, який ми пережили з пошуком житла цього разу.

Взагалі, по-чесному – найгірше, що ви можете в принципі зробити, це орендувати квартиру в Києві, з немовлятком чи без, але всі ми знаємо – іноді в нас нема вибору. В мене от нема, моя квартира однокімнатна, ми всі туди не влазимо. Іноді я думаю, що якщо життя піде зовсім косо, я стану ріелторкою і зберу агенцію ріелторів і буду однією лівою косити шалені гроші, бо мені здається, що ріелтор, який не пропонує Оболонь, коли просиш центр, не пропонує за 20 тис грн квартиру, за яку власники насправді хочуть 900 євро (це не одна і та сама сума грошей на виході, ні), не хамить тобі і не каже тобі прямим текстом, що ти і твоя сім'я та собака херові і вам ніхто не здасть житла, особливо елітну нерухомість (це типу квартира на липках з ремонтом пізніх 90х і меблями з ДСП, які відмовляються вивезти), а якщо здадуть і потім там буде щось не так і ви захочете з'їхати – то вам не повернуть завдаток, – такий ріелтор має заробляти більше за нас всіх з вами разом взятих, тому що бере ріелтор половину місячної вартості житла, а це 300-500 баксів в нашому, наприклад, випадку, а є ж житло і дорожче! А попит, судячи з ринку, цін і швидкості зникнення пристойних варіантів, такий, що можна здавати якимось нещасним типу нас по квартирі на день щонайменше.



Щоби зекономити собі неприємні спогади, а вам букви, скажу, що ані за майже місяць інтенсивного пошуку житла з Відня, ані з дороги (уже чуть панічно), ані за два дні в Києві, коли ми жили в моєї мами на Лівому березі і цілими днями з бідним немовлятком в автокріслі стояли в нерухомих пробках, намагаючись дістатися на перегляди квартир, які хтось знімав прямо в нас під носом, ми не знайшли собі житла.

Що я скажу вам – з немовлятком треба сидіти в теплому, зручному, гарному та просторому (щоби вмістилися всі немовляткові і трошки ваших речі) місці і радіти з немовлятка, а не займатися такою хернею, як пошуки житла в Києві.

Немовлятко перенесло це пекельне випробовування краще за нас всіх дорослих, і навіть сходило на контрольний огляд до педіатра і дізналося, що воно супер ок, правильно набирає вагу і розвивається як має. Всі інші учасники процесу натурально зійшли на гівно, навіть моя мама, а вона вчителька в загальноосвітній школи і в неї стрес резістанс лвл 80.

30 січня ми в'їхали в квартиру коло парку Шевченка і з абсолютно новим і не сильно жлобським ремонтом, але без ліфта, без духовки і без шаф. Не треба ніде жити з немовлятком без ліфта, духовки і шаф. Якби в нас був ще хоча би день для маневра, я би не в'їхала сюди ніколи в житті, але нам пора було забрати собаку, купити нарешті дитині ванну (попередня залишилася в Відні ж) і покупати її і взагалі бляха десь осісти, тому що тиждень в кочовому режимі з маленьким немовлятком це ту мач уже навіть для мене.

Новий Рік ми відсвяткували без речей, з ялинкою, яку привезли мої друзі і з подарунками, які привезли інші мої друзі і моя мама і тато Міші, з їжею, яку десь добула моя мама, яка числа ж 28 займалася лише нами і мною і нашим пошуком житла і Мішою, тож готувати часу не мала, а всі доставки до святкового столу треба було замовляти так же завчасно, як і шукати квартиру. На плазмі, яких в нас висить чомусь по одній в кожній кімнаті (я би все-таки проголосувала за духовку та шафу блін) я ввімкнула Реальну Любов прямо з ютюба, і в 00:20 спалила бенгальський вогонь і попросилася спати.

Вперше в житті я не зробила нікому на Новий Рік ніяких подарунків. Навіть Міші. Я так вважаю, мій подарунок всім це що я пережила весь цей п&$%ц і вижила!

Зате уже наступного дня ми нормально покупали немовлятко.

Тепер ми живемо серед ящиків і коробок і сумок з речима, які все прибувають і прибувають з Надійного Місця, а шафи чи зручних полиць, куди їх можна розкласти, як не було, так і нема. Моє робоче місце виявилося також єдиним придатним місцем для виставлення сушарки для білизни, тому що після бездомних днів речей до прання в нас мільйон, а балкон відкритий (сподіваюся, я принаймні влідку зможу цим насолодитися хоч якось), а надворі дощ. Ліфт також не з'явився, тому кількість нянь, які погоджуються прийти на інтерв'ю, різко скорочується, вони навіть готові толерувати Сравчика, але не відсутність ліфту. Я в неврозі постійно замовляю якусь хрінь в намаганні облагородити це нове житло, а потім повертаю назад, бо хрінь робить все лише гіршим. Сьогодні я спробувала замовити електричну духовку, бо я звикла щороку на Новий Рік їсти печену качку, але духовка прийшла бракована. Зараз замовляю качку – вона, якщо на зараз, коштує майже як електрична духовка, але я уже не можу терпіти, так хочеться качки. Надіюся, хоча би качка приїде без браку. Мені пора сідати інтенсивно за роботу, але я не маю як і куди і коли і чим, бо навколо мене коробки, кругом ящики, я постійно щось розпаковую, складаю, намагаюся знайти чомусь місце і кінця і краю цьому не видно.

В кого все гаразд серед цього всього пекельця? В немовлятка. Правда, суворий український бізнес готови продати нам ліжечко, замовлене ще в 2020, лише "післясвят", але немовлятко дрихне в люльці візка чи в коконі і все в немовлятка ок. Надіюся, це все якось швидко скінчиться, я зможу тут обжитися і знову буду писати вам сюди цікаві, прикладні та осмислені пости, а поки що – веселого вам закінчення свят, Світлого Різдва, з Новим Роком і нехай він буде хороший, і бажаю вам думати наперед, що ви робите і що з цього вийде, а не як я з квартирою і поверненням з Відня)